Я добре пам’ятаю цей специфічний гуч, який розрізає передсвітанкову тишу, та характерне вібрування шибок у вікнах. У такі мочі телефон у руці перетворюється на єдиний місток із реальністю. Ти гортаєш сповіщення моніторингових каналів, дивишся на червону карту тривог, де позначки ворожих безпілотників повільно переповзають із сумської та чернігівської напрямків далі на захід — Тернопільщина, Житомирщина, Волинь, Львівщина, Київ... Чергова ніч, коли ворог намагається перетворити наше життя на суцільне очікування прильоту.
Проте за цим постійним нічним терором, до якого ми, на жаль, майже звикли, ховається чіткий і прагматичний військово-економічний розрахунок. І що найважливіше — ця гра вже давно перестала бути грою в один бік. Поки над нашими містами лунали вибухи, за сотні кілометрів на схід, у глибокому російському тилу, запалав один із ключових об'єктів ворожої паливної інфраструктури — нафтопереробний завод «Лукойл» у місті Кстово Нижньогородської області.
Я вирішив детально зіставити ці дві події, проаналізувати цифри, факти та логіку дій обох сторін, щоб зрозуміти: куди саме рухається це протистояння і чому саме зараз ми спостерігаємо абсолютно новий етап війни безпілотників.
Якщо поглянути на географію останніх російських ударів, стає очевидним: ворог свідомо розширює зону напруги далеко за межі лінії фронту. Навіщо атакувати об'єкти на Тернопільщині, Житомирщині чи Волині, де немає безпосередніх бойових дій? Відповідь лежить на поверхні — це намагання розтягнути українську систему протиповітряної оборони та порушити тилову логістику.
Західні та центральні області України — це стратегічний тил, через який проходять ключові транспортні артерії, вузли енергопостачання та логістичні хаби. Завдаючи комбінованих ударів «Шахедами» та керованими авіабомбами (КАБ) по прифронтових зонах, против ник намагається створити хаос і виснажити наші запаси зенітних ракет.
Давайте звернемося до сухої, але надзвичайно промовистої аналітики. Один ударний безпілотник типу «Шахед-136» або його спрощена локалізована версія обходиться російському бюджету орієнтовно у 20–40 тисяч доларів. Для порівняння: ціна однієї сучасної керованої ракети для комплексів типу NASAMS чи Patriot коливається від 1 до 4 мільйонів доларів. Навіть використання дешевше засобів, як-от переносних ЗРК чи мобільних вогневих груп, вимагає колосального ресурсу: від моторесурсу автомобілів до людського виснаження.
Коли ворог запускає десятки чи сотні таких апаратів за ніч, його мета не завжди полягає у знищенні конкретного цеху чи трансформатора. Головна мета — вибити з нашої системи ешелонованої ППО ракети великого та середнього радіуса дії, змусити нас витрачати дороговартісний боєкомплект на дешеві «бляшанки» з моторами від моторолерів. І саме тут постає питання: як Україна може ефективно відповідати на таку стратегію виснаження?
Відповідь на це запитання переконливо пролунала тієї ж ночі в Нижньогородській області РФ. Удар у країнських далекобійних безпілотників по нафтопереробному заводу «Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез» у Кстово — це не просто випадкова акція відплати. Це хірургічно точний економічний та логістичний удар у найвразливішу точку російської військової машини.
Щоб зрозуміти масштаб цієї події, варто проаналізувати цифри. НПЗ у Кстово є одним із п'яти найбільших нафтопереробних підприємств у Росії. Його проектна потужність становить понад 15 мільйонів тонн нафти на рік. Це підприємство є ключовим постачальником високооктанового бензину, дизельного пального та авіаційного гасу для центрального регіону РФ і, що найважливіше, для Західного військового округу країни-агресора.
Коли український дрон влучає в установку первинної переробки нафти (наприклад, АВТ-6), це зупиняє не окремий цех, а весь технологічний ланцюг заводу. В умовах жорстких міжнародних санкцій ремонт таких високотехнологічних вузлів перетворюється для Росії на справжній квест із невизначеним терміном виконання. Спеціалізовані каталізатори, ректифікаційні колони та високоточна автоматика розроблялися західними компаніями. Купити їх за схемою паралельного імпорту надзвичайно складно, а відновлення може тривати від кількох місяців до пів року.
Що це означає у стратегічному вимірі? По-перше, прямі збитки на десятки мільйонів доларів від знищення обладнання та втрати нереалізованої продукції. По-друге, виникнення локального дефіциту пального на внутрішньому ринку рф, що змушує російський уряд вводити обмеження на експорт і витрачати валютні резерви. По-третє, і це найголовніше для нас на фронті, — це суттєве ускладнення логістики постачання пального для російських танків, бронемашин та авіації.
За моїми спостереженнями, ми зараз спостерігаємо принципову різницю в підходах двох армій. росія застосовує концепцію «килимового тиску» — тактику масованого розпилення ресурсів із розрахунком на моральне виснаження населення та випалювання нашої ППО. Україна ж діє за принципом асиметричної ефективності: ми витрачаємо відносно невеликі кошти на розробку та запуск далекобійних дронів-камікадзе, щоб завдати противнику збитків, які співмірні з місячними бюджетами цілих російських регіонів.
Але для того, щоб ця стратегія працювала довгостроково, Україні потрібно було розв'язати власну внутрішню задачу — знайти дешеву відповідь на ворожі «Шахеди». І ця відповідь уже активно впроваджується.
Сьогодні основний тягар боротьби з нічними безпілотниками лягає на мобільні вогневі групи та новітні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), такі як система «Покрова», яка здатна підміняти супутникові координати та збивати з курсу ворожі дрони. Крім того, на наших очах народжується абсолютно новий клас зброї — FPV-інтерцептори або зенітні дрони. Коли безпілотник вартістю 2-3 тисячі доларів збиває у повітрі ворожий «Шахед» чи розвідувальний «Орлан», економічний баланс війни миттєво змінюється на нашу користь. Це дозволяє зберігати коштовні ракети для збиття балістики та крилатих ракет, які загрожують критичним об'єктам.
Аналізуючи динаміку останніх тижнів, я доходжу висновку, що війна перейшла у фазу глибокої математичної дуелі. Перемогу здобуде не той, хто має більше ресурсів на старті, а той, хто ефективніше розпоряджається своїм потенціалом і вміє оптимізувати коефіцієнт «вартість/результат».
росія продовжує сп алювати мільярди доларів у вогні нічних обстрілів цивільної інфраструктури, сподіваючись на злам нашої волі. Проте кожен такий обстріл лише підтверджує: ворог не здатен досягти вирішального успіху на полі бою, тому намагається компенсувати це тиском на тил. Натомість українська відповідь у Кстово та на інших об'єктах російського паливно-енергетичного комплексу демонструє гнучке, високоточне та системне бачення того, як позбавити агресора джерел фінансування цієї війни.
З деякими кадрами цієї події можна ознайомитися тут.
Коли я дивлюся на кадри палаючого НПЗ за 800 кілометрів від нашого кордону, я розумію: наші розробники та військові знайшли формулу, яка змушує Кремль платити реальну і дуже високу ціну за кожну неспокійну ніч в українських містах. Це складна, виснажлива та кривава боротьба, але в ній чітко прослідковується вектор нашої внутрішньої сили та технологічної переваги.
Як ви вважаєте, чи зможе систематичний вивід з ладу російських НПЗ суттєво змінити си туацію на фронті вже у найближчі місяці, і яких нових технологічних рішень нам варто чекати від нашого оборонпрому?
